Історія пряників частина 1 - Пряникове містечко

Поиск по сайту
Перейти до вмісту

Головне меню:

Історія пряників частина 1

Все про пряники > Історія пряників

Пряник з часу своєї появи пройшов дуже довгий шлях. Його виникнення нерозривно пов'язане з таким величезним відкриттям людства, як хліб, 
який з'явився ще неолітичну епоху. Обрядів і культів, пов'язаних із хлібом, було безліч, але їх об'єднувало одне - бажання отримати заступництво 
богів. Перші згадки про медові коржики зі спеціями датуються приблизно 350 до н.е. — ними ласували ще давні єгиптяни та римляни.
 Звичайно, це ще не були звичні нам пряники, але все-таки чимось їх нагадували.
Медова випічка з'явилася в IX столітті і називалася "медовим хлібом" - його готували з житнього борошна з медом та ягідним соком.
Пізніше до такого хліба почали додавати лісові трави та коріння, а в XII—XIII століттях, коли до слов'янських земель дісталися каравани 
з екзотичними прянощами з Індії та Близького Сходу, пряник отримав свою нинішню назву.
З часом рецептура пряничного тіста змінювалася - житнє борошно змінило пшеничне, а для кольору до нього додавали палений цукор, 
сусло і чорну патоку. А ще з'явилася традиція прикрашати пряники вигадливими візерунками, глазур'ю та навіть сусальним золотом.
Спочатку пряники ліпили вручну (ліпні). Але потім стали вирізати з дерева форми та «друкувати» пряники.
Людей, які їх робили, називали прянишниками – ця професія була спадковою і передавалася з покоління в покоління. За манерою виконання, формою, 
складом прянощів можна було визначити, звідки ласощі.
До речі, з пряниками були пов'язані багато звичаїв та повір'я. Їх дарували у зв'язку з урочистими подіями, на знак поваги та за заслуги. 
У таких випадках пряники були досить великих розмірів – за чином того, кому вони призначалися. Так, пряник для царської сім'ї важив кілька пудів і
 доставлявся за призначенням на двох санях. А ще пряникам приписували цілющі властивості, на спеціальних «лікувальних» примірникахнаносили в якості 
зображення магічні знаки та початкові букви імен святих покровителів.



К вісімнадцятому століттю пряникове виробництво стало процвітаючим і шановним «бізнесом».
 В Україні пряничним центром вважався Харків.
Медові коржі увійшли в історію також під назвою «Лебкухен» (різдвяні пряники). Ще пізніше
 пряники стали прикрашати кольоровою глазур'ю, навіть позолотою, що надавало їм ефекту казковості,
новорічного дива. Яскраво розфарбовані, блискучі рожевою, блакитною, жовтою фарбами, сусальним
 золотом пряники виставляли у вікнах, а також прикрашали новорічну ялинку.
Смак та назва пряників залежали від тіста та від прянощів, серед яких найпопулярнішими були чорний перець, італійський кріп, 
помаранчева кірка (гіркий апельсин), лимон, м'ята, ваніль,імбир, аніс, кмин, мускат, гвоздика.



В Україні пряниковим центром вважався Харків.
У Західній Європі найвідоміші пряникові центри — Торунь (Польща), Пардубіце (Чехія), Нюрнберг (Баварія, Німеччина).
Свої традиції випічки пряників збереглися у Бремені, Мюнхені, Нюрнберзі, Гданську, Амстердамі, Льєжі, Остенді, Клайпеді та інших містах.
Пряник на зорі свого існування був оригінальним твором. Згодом пряники стали серійними, «тиражними», «друкарськими» — їх почали друкувати зі спеціальних пряникових дощок. Етнограф І. Голишев у 1970 роках склав цілий «Атлас малюнків зі старовинних «прянішних дощок».

 
 
Назад до вмісту | Назад до головного меню